ХТО В УКРАЇНІ УПРАВЛЯЄ РЕФОРМУВАННЯМ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ І ХТО ВІДПОВІДАЄ ЗА АБСУРДНІ РІШЕННЯ?

Зараз точиться багато дискусій навколо реформування агропромислового сектора. Дискусій як на професійному рівні, так і на рівні керівників агропідприємств та фермерів.

Сьогоднішнім нашим співрозмовником є Калінчик М.В., доктор економічних наук, професор.

– Микола Володимирович, то хто в Україні реально займається ерформуванням аграрного сектору?

– Всесвітньо відомий американський вчений російського походження Пітірім Сорокін, розглядаючи проблеми професіональної стратифікації (переміщення осіб по вертикальній драбині професій вверх або вниз) і які є можливості в дійсних професіоналів зайняти місце управлінця у верхніх ешелонах влади, зупиняється на існуючих для цього перепонах. Економічна, розумова, фізична, соціальна і моральна організація суспільством потребує високого рівня інтелекту для виконання цих робіт. Досягнення високого рівня розвитку економіки в окремих країнах пов’язано з височайшим рівнем інтелекту професіоналів з управління. Хоча деяка особиста безпринципність таких управлінців все одно перевищувалася результатами їх організаційної і контролюючої діяльності. В цілому ж можлива наступна комбінація з таких основних 4-х якостей управлінців державного рівня (розумні, дурні, чесні і шахраї): 1) чесний розумний; 2) чесний дурень; 3) дурень шахрай; 4) розумний шахрай. Соціолог П. Сорокін констатує, що «набагато більше нещастя принесли чесні дурні, які займали більш високе положення, ніж розумні шахраї». Тобто, розумні шахраї на високій державній посаді забезпечують вищий рівень зростання економіки, ніж чесні дурні.

/Files/images/pketuvannya_vr/kp_19.04.2012.jpg

–А можна розібратися з допомогою цих перерахованих якостей на основі теорії логіки, хто ж стояв на чолі аграрного сектору економіки України?

– Те, що зі зміною влади аграрні чільними аграрного міністерства знаходяться в бігах від правосуддя, за елементарною логікою дає підстави говорити, що вони як мінімум шахраї. Чесний не буде скриватися від правосуддя. Але розумні шахраї, як бачимо з аналізу Пітіріма Сорокіна результатів організаційної діяльності управлінців в багатьох країнах світу, також забезпечують позитивний результат в розвитку економіки. Якщо ж вітчизняні шахраї не забезпечують позитивного розвитку й лише ускладнюють ситуацію (продовжується негативна тенденція зникнення сіл, нарощується безробіття, знищуються фермерські господарства, екологічна небезпека наростає, ставлять за мету – нагодувати до 800 млн населення планети, коли свій народ голодує, тощо), то згідно теорії логіки залишається комбінація «шахраї не розумні». І якщо в аграрному секторі країни розпочне різко зростати зайнятість населення, прибутковість землі, буде проведена оптимізація агроландшафту, скорочена розораність земель до допустимого рівня і змінена структура виробництва, то знову ж таки згідно теорії логіки високопосадовці одержать комбінацію якостей «розумний і чесний». Саме останньої комбінації необхідно дотримуватися в Україні, щоб стати цивілізованою країни (та і не тільки – на кону майбутнє щодо її виживання), в якій турбуються про своїх громадян.

– Хто ж забезпечує науковий супровід проведення наших доленосних реформ в аграрному секторі економіки і чи був кінцевою метою її проведення добробут всього сільського населення?

– Для цього звернемося до думки найвеличнішого із філософів світу Платона, який жив ще 1,4 тис. років тому: «Знання – це справжня думка з поясненням, а думка без пояснення знаходиться за межами знання»[1], тобто за межами здорового глузду. Поясненням є логічна будова міркувань, а в наші часи – це ще і системні розрахунки, моделі, балансові побудови економічних відносин тощо. Зі знаннями з поясненням (або зі здоровим глуздом) в Україні величезні проблеми – вони відсутні. Ось як пояснює необхідність знищення великотоварних підприємств на початку реформування академік НААН України П. Гайдуцький: «Постулат про переваги великого колективного господарства над сімейним не підтверджений у жодній країні світу». Тим більше, що «середній розмір сільськогосподарських підприємств в Україні у 60-80-х роках у 10 разів перевищував середній розмір ферм у США і у 30-50 разів – у країнах Європейського Союзу. «Тваринницькі приміщення будувалися випереджаючими темпами», себто є надлишкові, і «стали віддалені від малих сіл, від людей, які там проживали… Селяни не могли ходити на роботу за декілька кілометрів» і тому прийняли рішення порушити всі капітальні тваринницькі ферми, де утримувалося 9 млн корів, до 20 млн – великої рогатої худоби і т.д.

І винні в цьому попередники – «структурні перекоси, залишені планово-соціалістичною системою». Відмітимо, що за щільністю поголів‘я тварин у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь ми ще у 1990 р. знаходилися в кінці десятки країн світу з найнижчим цим показником.

На наступних етапах реформування нарешті академік П. Гайдуцький в доповідній Президентові України Кучмі «Про соціально-політичні наслідки зволікання аграрних реформ» (1999 р.) дає свою конструктивну пропозицію: «Вибори показали високий рівень пролетаризації та люмпенізації селянства внаслідок їхнього околгоспнення. В той час як фермери практично всі голосували за ринковий курс. Потрібне відродження селянина-середняка й селянина власника. Такими найближчим часом мають стати селяни, що мають великі присадибні господарства товарного типу. Тому доцільно протягом 2-3 років створити до 100 тисяч фермерів та біля 1 млн великих особистих підсобних господарств селян товарного типу (більше 2-5 га угідь, 3-5 гол ВРХ і 5-10 гол. свиней, 100-500 гол птиці». І ось після того, як на селі практично всі залишилися без доходів з роботою («селяни-середняки і селяни власники») на присадибних ділянках, «прийшли позитивні зміни» (3-5-кратні переваги за багатьма показниками порівняно з «великими присадибними господарствами товарного типу»), що пов’язано з розширенням своєї діяльності в аграрному секторі агрохолдингів розміром 100-500 тис. га землі або майже у 3 тис. разів (а не в 10 разів, як на початку реформування) перевищувати середній розмір ферм США. І безперечно ризики, не для народу України, а для агрохолдинів: внаслідок можливої кризи вони (агрохолдинги) «опиняться у важкій ситуації, практично на грані дефолту». Жаль агрохолдингів.

Правда, на селі раніше працювало в сільському господарстві 4,9 млн, а зараз менше 0,5 млн селян. Селяни вже не у важкій ситуації – за довготривалого реформування скоро всі опиняться на цвинтарі. Що тут знання і навіщо вони, коли за такі «наукові знання» стають гігантами економічної думки, правда «без пояснення» думки, як трактував філософ Платон. Де тут брехня і де правда? Де реальність і де видумка? Що ми за держава? На жаль, такий колосальний розмах «думки» є критерієм для обрання (поповнення рядів) нових академіків НААН України. Якщо немає такого польоту думки у претендента в академіки, то він не годиться в наукові гіганти. І за цей гігантизм держава із зовсім пустопорожнього свого бюджету ще й доплачує академіках з аграрної економіки. Це ж як їм важко «мудрувати!» Такий стан в консультуванні реформаторів змушує всіх без виключення жителів України весь час запитувати: «що буде з Україною?» Згідно елементарної логіки народ України знає, що буде, якщо й далі будемо гратися в академіків, гігантів думки, мислителів, пророків тощо.

– То хто у нас відповідає за реформи?

– Конкретно ніхто. Високопосадовці аграрного міністерства кожен на свій лад що хоче те і говорить. Так, Міністр аграрної політики часів В. Януковича весь час пробував продати китайцям 3 млн га землі у Криму, попередній – О. Павленко – протягом двох-трьох тижнів клявся нагодувати від 150 до 800 млн населення світу. Сьогоднішній міністр хоче продати державну зернову корпорацію з 10 % загальної кількості елеваторів країни і запрошує китайців працювати на українській землі.

В. Рутицька з невідомою посадою для Міністерства аграрної політики (на даний час уже не заступник міністра, до цього завідувач відділу кадрів в господарстві, такі пізнання сільського господарства) запрошує китайців будувати нові або модернізувати елеватори, логістичні хаби, food processing, розвивати річкову інфраструктуру з кінцевою метою: «нагодувати мільярд: потенціал і стратегія виходу українських продуктів харчування на китайський ринок». Хто її уповноважував? Для лікбезного ознайомлення, відмітимо для різного ґатунку чиновників (і не тільки), що необхідно: по-перше, думати про десятки мільйонів населення України, яке на 20-60 % не споживає до норми багато видів продовольства; по-друге, зернова стратегія на найкращих у світі землях – це суцільне безробіття і мінімум прибутків у розрахунку на 1 га землі. І так далі. Зупинимося поки на цьому.

– Але тут знову ж виникає думка: «хто ж таки управляє державою?»

– Коли будь-який чиновник (або навіть і не чиновник, як В. Рутицька) на зустрічах з іноземцями може говорити про продаж землі, державних підприємств тощо, то виникає думка, що щось тут не так з управлінням державою. Коли всі підряд керують глобальними проблемами України і ні за що не відповідають, то згідно аналізу і теоретичних розробок Пітіріма Сорокіна такий стан в суспільстві є показником відсутності внутріпрофесійної стратифікації (ієрархії в управлінні) в окремих організаційних системах (в нашому випадку – міністерстві аграрної політики). А це вже катастрофа, адже кожен співробітник міністерства є міністром і не менше (всі рівноправні і кожен, що хоче те і говорить на офіційних зустрічах). Може виявитися, що вже половина земель України ким-небудь продана (випадок зі сторонньою для міністерства людиною – В.Рутицькою). За відсутності в профільному міністерстві того, хто в ньому організовує управлінську роботу і контролює її виконання, є безпрецедентним явищем в планетарному масштабі. Приклади такої рівноправності в керуванні соціальною групою людей рідко зустрічалися навіть в первобутніх народів з початку їх виникнення. Хто всім клеркам міністерства поставив таку задачу: нагодувати вже 1 млрд чужого народу і свій залишати напівголодним? Такого в Конституції України не записано. Немає цього і функціях Міністерства аграрної політики.

Парадоксально, але теоретики комунізму саме заявляли про рівноправність всіх в країні з відсутністю професійної стратифікації (директор і робочий рівні у правах управляти виробництвом), яка досягнута після відміни приватної власності на засоби виробництва. Ще до зникнення з мапи світу комуністичних країн П. Сорокін відмічав, що при таких історичних казусах (оголошенні про відсутність професійної стратифікації) рай в країнах встановлювався і дуже швидко зникав. Це станеться і з раєм в СРСР. Це було і в стародавні часи з такими країнами як Стародавній Єгипет, Китай, Спарта, Стародавня Персія…На яку кінцеву мету програмують Україну всі скопом чиновники Міністерства агарної політики і навіть не чиновники? Хто буде відповідає за результати такого реформування (продажу всього іноземцям)? Давайте всі, українці, знову ж таки скопом звернемося до елементарної логіки... Що, стало страшно за свою країну?! Отакої. Не переживайте. Уже не один мільйон українців працює за кордоном. А недавно Верховна Рада і президент України подумали і про всіх інших мешканців країни – ратифікували угоду про тимчасове працевлаштування українських заробітчан в окремих галузях на ринку праці Ізраїлю. На перших порах Ізраїль готовий надати роботу для 20 тисяч українських будівельників. А там скоро й інші країни нададуть нам роботу. Готовте валізи, шановні. Або ж, можливо, нам розкажуть, чи підпорядкований міністр аграрної політики Прем‘єр-міністру України? Тоді можливо чиновники будуть думати, як працевлаштувати свій народ у власній країні. А це можна зробити, якщо запрацює логічна схема «чесний і розумний».

– Взагалі, для претендентів на керівників високого рангу у світі створюють спеціальні механізми (свого роду «сито» або «решето»), які контролюють їх вертикальну мобільність.

– Вірно. У основі цього сита такі показники як стратегічний талант, мужність, моральність, чесність, совість, повага в суспільстві, спеціальна освіта, рівень інтелекту, поводження в сім‘ї, політична діяльність тощо. Якщо керівник пройде через таке сито, то він ніколи, наприклад, не буде думати про те, як нагодувати чужий народ. Не буде у нього часу думати, як продати святе для будь-якої країни світу – землю. І нарешті головне, що його підлеглі займуться виконанням своїх функціональних обов’язків і не мріятимуть про продаж державного майна та землі іноземцям, а власний народ відправити за кордон. Зупинка за ситом і густиною клітинок у ньому або ж жорсткою відповідальністю за результати управлінських рішень. Із запровадженням останньої сито не потрібне – страх змусить самого претендента на високопосадовця оцінити свої можливості, розумові й організаційні якості і прийняти виважене рішення. Гратися в управлінців пора закінчувати. Тим більше, в перервах в між гранням робити спроби продати землю іноземцям, яка належить всьому народу України.


Кiлькiсть переглядiв: 224

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.